У нашої родини дуже цікава історія. Я напишу про свого прадідуся Олексія Репніцького.
Він жив у маловідомому селі Вільшана – Слобідка, що на Черкащині. Ходив в школу, в сусіднє село Дубова.
Якось три мешканці села Вільшана- Слобідка надумали видати книжечку і назвали її «Історія села Вільшаної Слобідки». Ця книжечка зараз знаходиться у мого дідуся Віті і з неї я дізналась багато цікавого з того, як жили тоді люди: «… Пришла весна. Орати нічим. Вручну сіємо що вже було. Поки позаносили до скирд половину втратили. Возити нічим . Кожна жінка брала мотузок на нього 2-3 снопи і йшла.Але люди жили з вірою в краще життя. То там , то тут було чутно мелодійну українську пісню…»
На долю мого прадідуся Олексія випало багато випробувань. Він пережив страшні роки Голодомору.Щоб не померти від голоду дідусь змушений був виїжджати на заробітки до Грузії, де працював електриком.Таким чином він вберіг від голодної смерті своїх меньших сестер і братів.
В 1938 дідусь Олексій одружився на прекрасній дівчині з чудовим іменем Неоніла.
Через рік в них з’явився первісток - синок Петрусь.Та недовго панувало щастя в родині. 22 червня 1941 року над селом пролетіла страшна звістка. ВІЙНА! А слідом за нею пролунав вибух. Олексія забрав у холодні обійми фронт. Всі роки війни дідусь простояв звичайним солдатом. Ночувавши в холодному окопі заробив багато хвороб. Але в тому ж окопі він знайшов багато нових бойових друзів. Він героїчно пройшов дорогами війни до Дня Перемоги. Дідусь воював, був сміливим солдатом. Під час війни він отримав три поранення . Держава відзначила дідуся військовими нагородами. На війні мій дідусь втратив двох братів.
Після війни він повернувся до рідної Вільшанки. І разом з вірною дружиною, яка його дочекалась, почали «будувати нове життя» у прямому значені слова. У них народились ще два сини – Ілля та Віктор. Віктор – це мій дідусь.
А у 1947р. розпочались нові випробування… знову голод. Щоб прокормити уже велику сім’ю, дідусь знову ставав заробітчанином в чужій стороні. Західна Україна, Грузія – ось маршрути дідуся Олексія за продуктами. Багато людей в його рідному селі померли від голоду. Але мій прадідусь зумів зберегти всю свою родину. 60 щасливих і важких років прожили мої прадідусь і прабабуся разом.
Мій прадідусь пережив голодомор і війну. Він був відважною людиною.
Ось дідусь і бабуся щасливі разом: «Війна позаду!»
Життя подарувало дідусю 5 внуків.
На фото мій тато Олександр. Дуже прикро, що я не побачила свого прадідуся. Ми частенько приїздимо до села Вільшана-Слобідка і відвідуємо могилу прадідуся Олексія.
Всю цю історію мені розповів дідусь Віктор. Дякую, що конкурс від Ola_bilo4ka
дав змогу мені дізнатись такі цікаві факти з життя моєї родини.
Немає коментарів:
Дописати коментар