Кохання та
голодомор. Чи можливо втримати віру та високі почуття в тяжкі часи голодних
смертей та репресій?
Режисер фільму
«Гіркі жнива» вважає, що так. Уже у такому далекому від страшних подій
геноциду, 2017 році канадець українського походження знімає історичний фільм
про події на Україні.
На початку
кінокартини ви побачите маленький, але потім жахаючий напис:
«Засновано на
реальних подіях».
Під час перегляду
не віриться, що ЦЕ і справді відбувалося.
І відбувалося не в
якомусь там 7, а у 20 столітті. У столітті виноходів, технічної еволюції у
людей відбирали їжу, викидаючи прямо зі столів. Розстрілювали за те що ти просто
не там стояв. І чому ж? Тому що одна єдина нація хотіла лиш одного. Вона хотіла
мати свободу.
Головний герой
«Жнив» сільський хлопець Юрко. Наївний художник, закоханий у дитячу подругу
Наталку. Хлопець походить із войовничого роду – його дід сміливо захищав
Україну під час Першої світової . Батько ж з самого дитинства прививав сину
незламність духу та любов до батьківщини.
Юрку прийдеться
пройти нелегкий шлях від сільського хлопчини до справжнього революціонера,
зберігши при цьому чисті почуття, які рятуватимуть його у самі відчайдушні
моменти.
Хлопець шукає
рятунку на Західній Україні, тобто закордоном. Хлопець, який кохав Україну не
менше чим дружину – емігрує. Цей момент вказує на те, що тиск радянської влади
заставляв навіть самих ярих патріотів виїжджати. Тікати. Чи померти.
Для мого дідуся
переїзд на проживання у іншу країну – щось неймовірне. Бо він звик до такого
життя. Звик підкорятися спочатку комуністам, а потім і нашій «чесній» владі. І
він свято вірить, що зміни скоро настануть, так як і герой фільму Микола, за
сюжетом друг Юрка, що переїхав до Києва і вірив у те що завдяки більшовикам
Україна стане незалежною. Микола навіть очолив Українську Кумуністичну партію.
А згодом, після дзвінка з якого він дізнався, що і його не минуть репресії – застрелився.
Я вважаю, що цей образ написаний із
українського митця Миколи Хвильового.
Так чому ж українці
так масово емігрували? Не далеко, хоча б на Західну частину, там же теж не все
було добре?
Відповідь проста.
« У Західній були
проблеми. Економіка, утиски. Але там банально було що їсти. А це вже дещо», -
така думка моєї однокласниці.
Треба нагадати, що
Західній Україні все ж вдалося здобути таку-сяку недовгу незалежність. Хоча та ж Польща могла влаштувати таку саму
«акцію» і придушити всі настрої.
Фільм, все ж таки,
має розподіл на «чорне-біле».
В українському
дубляжі кінокартина двомовна, що дає відразу зрозуміти хто «поганий».
Більшовики розмовляють російською, а селяни – рідною мовою. Сам Сталін має грузинський акцент та поражає
своєю холоднокровністю.
Спочатку жарт про
розстріл Кагановича, а через секунду наказ про ізоляцію УНР.
Показується також
так звані «пішки» радянської влади, які просто змушені були виконувати накази.
На мою думку, таким
сюжетним елементом режисер намагався, певною мірою, виправдати тих людей.
Критика, напрямлена
на цей фільм, повністю зрозуміла. Світ не готовий до такої правди. І, на жаль,
ніколи не буде готовий.
Хоча ця подія і
була визнана геноцидом, і винні були знайденні – із історії України ніколи не
зітреться пригноблення та жахливе масове вбивство мільйонів. Чи можна назвати
події 30х – терористичною опре цією?
